Здавалося, логіка розвитку імперської Росії не передбачала приходу такої постаті, як Тарас Шевченко — поета всеслов’янського масштабу, який і своєю творчістю, і своїми діями зумів пробудити українців від національної сплячки. Наприклад, з’ява антиімперських поетів-вождів Адама Міцкевича чи Юліуша Словацького є зрозумілою, адже то було реакцією державної польської нації на російське гноблення. А ось поява Шевченка видається незвичним явищем. Бо ж українці давно не мали своєї повноцінної державності — аж із часів Київської Русі. Хоча із середини XVII — до середини XVIII ст. існувала козацька Гетьманська держава, проте повноцінною назвати її не можна — вона була автономною структурою в складі Московської (Російської) держави. Зрештою, 1764 р. цариця Катерина ІІ остаточно скасувала Гетьманщину. 1775 р. за її наказом російські війська зруйнували Запорізьку Січ. Ці ж роки стали часом нищення засад соціального устрою краю. У 1780-х рр. запровадили кріпацтво, а козацькі полки розформували, і на їхній основі створили регулярні частини російської армії. 1785 р. Катерина ІІ видала «Жалованну грамоту дворянству», за якою зрівняла українську козацьку верхівку з російським дворянством. На думку Євгена Маланюка, це був чи не найтяжчий удар по українській спільноті, позаяк Грамота влила «нашу козацьку шляхту» в «безобличні шереги... суто урядового «служилого дворянства» московського, що силою речей жодною «шляхтою» не могли бути, бувши додатком до адміністраційно-державної машини». Як наслідок, «нашому народові відтято його аристократію, яка, на додачу, перестала бути аристократією взагалі, тратячи свою національну та особисту індивідуальність, бувши повністю залежною від примхи того чи іншого урядового петербурзького чинника». Додамо ще від себе: «Жалованна грамота дворянству» розколола козацький стан — верхівка перетворювалася на дворянство, тим часом як пересічні козаки за своїм статусом наближалися до безправного селянства.
Виявляється, кожне наступне покоління наших громадян русифікується ще змалечку — ось і виходить, що наша молодь переважно російськомовна, хоча може походити і з україномовних родин. І незважаючи на те, що молоді люди є більшими патріотами незалежної України, ніж представники старшого покоління, факт їхньої мовної обмеженості не тішить, а радше спантеличує. Донщиною в історичній перспективі називаються землі розселення українців в межах території колишньої Області війська Донського – напівавтономної адміністративної одиниці Російської імперії XVIII-початку XX століть.
Юрій Коваленко. Фото - Петро Олар. Серед цікавих зустрічей, які подарувала мені доля останнім часом, особливо вирізняється знайомство з Юрієм Коваленком. У свої 80 літ Юрій Миколайович засипав мене економічними, культурними ідеями розвитку України. І вони у фахівця-архітектора були чіткими, виразними і надзвичайно привабливими. Про деякі з них я напишу нижче. Оксана Забужко: «Насправді багатий - це той, хто віддає. Гребе бідний, бо йому - завжди мало...»3/27/2013 |