Протягом останнього десятиліття українська соціолінгвістика активно вивчає мовну ситуацію у державі, акцентуючи увагу на проблемах білінгвізму, суржику та питанні мовної політики. Ці акценти, безумовно, необхідні, адже незважаючи на конституційну державність української мови, вона залишається другорядною (порівняно з російською мовою) для значної частини населення України. Таке упослідження української мови є результатом її утисків за радянських часів, численних спекуляцій мовним питанням, що відбуваються на державному рівні у наші дні, а також низьким рівнем мовної стійкості громадян України, котрі вважають себе представниками української нації. Ці та інші чинники провокують кардинальні зміни у свідомості мовців, формуючи певні стереотипні кліше щодо вибору мови спілкування, її престижу, можливості її повноцінного функціонування та потреби послуговування тою чи іншою мовою.
Джерело: Facebook | Автор: Богдана Матіяш
Протягом останнього десятиліття українська соціолінгвістика активно вивчає мовну ситуацію у державі, акцентуючи увагу на проблемах білінгвізму, суржику та питанні мовної політики. Ці акценти, безумовно, необхідні, адже незважаючи на конституційну державність української мови, вона залишається другорядною (порівняно з російською мовою) для значної частини населення України. Таке упослідження української мови є результатом її утисків за радянських часів, численних спекуляцій мовним питанням, що відбуваються на державному рівні у наші дні, а також низьким рівнем мовної стійкості громадян України, котрі вважають себе представниками української нації. Ці та інші чинники провокують кардинальні зміни у свідомості мовців, формуючи певні стереотипні кліше щодо вибору мови спілкування, її престижу, можливості її повноцінного функціонування та потреби послуговування тою чи іншою мовою.
0 Comments
Джерело: Тиждень | Автор: Світлана Потапенко Росія вперто намагається накинути свій понад двохсотрічної давності міф про те, що Харків не є частиною України. Місто пережило кілька хвиль русифікації, але від того не стало російським, як цього хотілося б кремлівським політтехнологам
Джерело: Тиждень | Автор: Олексій Сокирко Регіони, що на ментальній мапі України традиційно сприймають як належні до «Русского міра», насправді не є такими ані з погляду історії, ані з боку соціокультурних реалій
Довжелезна смуга, що простяглася від Харківщини й Сумщини на півночі й через Наддніпрянщину до Одещини на південному заході, з історичного погляду ніби увібрала в себе всі особливості формування України як окремої етнічної території, надетнічної національної свідомості й політичної спільноти. Тож волевиявлення тамтешніх мешканців на останніх виборах на користь демократичного й у своїй перспективі проєвропейського курсу є результатом не так хаотичного протесту проти чинного політичного режиму, як упливом світоглядних засад і цінностей, що сформувалися тут історично. Впродовж багатьох років Тараса Шевченка намагалися демонізувати або ж беатифікувати – святий і грішний, веселий і депресивний, сильний і сентиментальний – кількість стереотипів навколо Шевченка можна вивчати в розрізі, як кільця на старому дубі.
Однак істина, як завжди, посередині, адже Шевченко, попри свою геніальність, був звичайним чоловіком. Поет любив гарний одяг, хороше товариство, добрий алкоголь, був надзвичайно галантний з жінками і відрізнявся іронічністю в характері. Сьогодні, коли увесь світ відзначає 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, ми поговоримо про 10 найпоширеніших стереотипів щодо Тараса Шевченка. Чи був він аж таким бідним і провінційним, чи захоплювався алкоголем і жінками, якими політичними симпатіями відрізнявся - читайте в огляді нашого видання. Джерело: ЛітАкцент | Автор: Володимир Шелухін Маленький кабінет Валерія Шевчука, іронічно названий «келією», заповнений книгами аж до стелі – і це не гіпербола. Вільний простір – стілець, невелика канапа та підлога на два дуже короткі кроки до дверей. Та, насправді, «вільний простір» тут усюди, бо саме серед цих книг зароджувалися дивовижні ідеї, втілені в книгах, які нині вже є класикою української літератури. Нещодавно Валерій Шевчук повернувся з Форуму видавців. «Справді, то варте того», – підкреслив почесний гість. Розмова доповнюється телефонним дзвінком від вдячної читачки. Валерій Шевчук, як сам говорить, не цурається людей, але на його рахунку десятки відмов від телевиступів та й традиційних інтерв’ю. «Навіщо? Щоби мене в трамваї впізнавали? А я не хочу!», – сміється письменник, наголошуючи, що це заважало б йому слухати людей. У нього ще багато планів і багато завдань, що потребують уваги. Їх постановка почалася ще в ту добу, коли студент-історик із рідкісною спеціалізацією з розшифровки стародавніх книг і рукописів, задався робити впевнені кроки в літературі. А взагалі – він людина парадоксів. Такий співзвучний нашій епосі, але живе в минулих століттях, людина, чия творчість стала втіленням духовної свободи – живе за суворо регламентованим графіком. Валерій Шевчук – це мислитель-сковородинець, отже, він розкривається не в інтерв’ю, а в бесіді, він вимагає вдумливості та співучасті самого співбесідника. Говоримо про класику (звісно, і про Сковороду, і про Шевченка), про «Антигоголя», досвід несвободи, зв’язки із західною філософією, реформаційний спадок в українській культурі, самотність і пам’ять, бунт і покору. Здавалося, логіка розвитку імперської Росії не передбачала приходу такої постаті, як Тарас Шевченко — поета всеслов’янського масштабу, який і своєю творчістю, і своїми діями зумів пробудити українців від національної сплячки. Наприклад, з’ява антиімперських поетів-вождів Адама Міцкевича чи Юліуша Словацького є зрозумілою, адже то було реакцією державної польської нації на російське гноблення. А ось поява Шевченка видається незвичним явищем. Бо ж українці давно не мали своєї повноцінної державності — аж із часів Київської Русі. Хоча із середини XVII — до середини XVIII ст. існувала козацька Гетьманська держава, проте повноцінною назвати її не можна — вона була автономною структурою в складі Московської (Російської) держави. Зрештою, 1764 р. цариця Катерина ІІ остаточно скасувала Гетьманщину. 1775 р. за її наказом російські війська зруйнували Запорізьку Січ. Ці ж роки стали часом нищення засад соціального устрою краю. У 1780-х рр. запровадили кріпацтво, а козацькі полки розформували, і на їхній основі створили регулярні частини російської армії. 1785 р. Катерина ІІ видала «Жалованну грамоту дворянству», за якою зрівняла українську козацьку верхівку з російським дворянством. На думку Євгена Маланюка, це був чи не найтяжчий удар по українській спільноті, позаяк Грамота влила «нашу козацьку шляхту» в «безобличні шереги... суто урядового «служилого дворянства» московського, що силою речей жодною «шляхтою» не могли бути, бувши додатком до адміністраційно-державної машини». Як наслідок, «нашому народові відтято його аристократію, яка, на додачу, перестала бути аристократією взагалі, тратячи свою національну та особисту індивідуальність, бувши повністю залежною від примхи того чи іншого урядового петербурзького чинника». Додамо ще від себе: «Жалованна грамота дворянству» розколола козацький стан — верхівка перетворювалася на дворянство, тим часом як пересічні козаки за своїм статусом наближалися до безправного селянства. Виявляється, кожне наступне покоління наших громадян русифікується ще змалечку — ось і виходить, що наша молодь переважно російськомовна, хоча може походити і з україномовних родин. І незважаючи на те, що молоді люди є більшими патріотами незалежної України, ніж представники старшого покоління, факт їхньої мовної обмеженості не тішить, а радше спантеличує. Донщиною в історичній перспективі називаються землі розселення українців в межах території колишньої Області війська Донського – напівавтономної адміністративної одиниці Російської імперії XVIII-початку XX століть.
Юрій Коваленко. Фото - Петро Олар. Серед цікавих зустрічей, які подарувала мені доля останнім часом, особливо вирізняється знайомство з Юрієм Коваленком. У свої 80 літ Юрій Миколайович засипав мене економічними, культурними ідеями розвитку України. І вони у фахівця-архітектора були чіткими, виразними і надзвичайно привабливими. Про деякі з них я напишу нижче. Оксана Забужко: «Насправді багатий - це той, хто віддає. Гребе бідний, бо йому - завжди мало...»3/27/2013 |